Як виробити стійкість при зіткненні з ударами долі?

За статистикою, більшість людей (за різними даними близько 70-80%) за все своє життя стикаються з тим, що психологи називають “травматичними подіями”. І це в мирний час, а в військовий, звичайно, кількість наближається до ста.

Не всі виробляють гнучкість і стійкість при ударах. Є ті, хто потребує потім допомоги.

Оскільки досвід життя підказує, що оминути критичні події ми не в змозі, вони є частиною нашого світу. Тому виробити стійкість і гнучкість- це єдине, що ми можемо зробити у відповідь на потрясіння.

Перше, що нам потрібно навчитися- це навчитися приймати біль. Навіть не так. Змінити ставлення до болю. І ще не так. Тренуватися і постійно вчитися змінювати ставлення до болю.

Людський мозок еволюційно побудований так, щоб уникати болю. За це навіть відповідає певна емоція- страх. Навіть кора великих півкуль розвинулася (когнітивні здібності), щоб шукати рішення, які допоможуть уникнути болю. Тому потрібно постійне тренування у зміні ставлення до болю. Адже мозок і тіло схильне повертатися до “заводських настройок”.

Що я маю на увазі в зміні ставлення до болю? Це не терпіння із стражданням, не уникання і відволікання, а методи управління увагою, розслаблення і співчуття у зіткненні з болем.

Такі прийоми вчать дивитися на біль як на свого друга, вчителя або просто частину життєвого досвіду, яка є корисною. Ми більше не боїмося болю тоді, ми знаємо, що він принесе нам урок. І нагоду потренуватися. Ми відчуваємо сенс і стаємо сильнішими.

Ми повинні зрозуміти, що біль- не дорівнює стражданням.

Друге: пробачити себе. Оскільки ми після події, що принесла неприємності, почуваємо також злість, бажання запобігти такому в майбутньому чи величезне співчуття, особливо коли подія сталася із кимось із близьких. Тоді ми відчуваємо почуття провини. Воно є нормальним почуттям, яке ми також повинні зустріти із співчуттям. Як дбайлива мама, яка обіймає свою дитину, втішає її сльози, обіймає і каже слова безумовного тепла і любові, так ми повинні віднестися до себе в цей кризовий момент.

Третє і найголовніше: ми маємо зібрати своє Я заново. Кожен удар, кожна подія залишає слід, який є відбитком. Такий відбиток робить “нових” нас. І тим самим змінює наше Я. Ми переоцінюємо себе, інших, погляди на світ, винаходимо нові сенси, відсіюємо неважливе і продовжуємо шлях до мудрості, глибини і розкриття нашого справжнього потенціалу.

Ольга Лазаренко