Емоційне вигорання, втома від співчуття, вторинний травматичний стрес…

Від усіх цих процесів чи станів можуть страждати спеціалісти в Україні та поза її межами, стикаючись із психологічними наслідками війни. 

Ці стани і процеси важко переносяться. І складно зрозуміти, чи ти вигораєш чи ні. 

Ось деякі ознаки, які можуть вказувати на деякі з них:

*Відчуття постійної втоми фізичної та моральної;

* Відчуття, що від тебе мало що залежить у роботі; 

* Відчуття зневіри і поступова байдужість; 

*Знецінення почуттів тих, кому ти надаєш допомогу;

* Цинізм стосовно своєї професійної ролі та отримувачів послуг; 

*Порушення сну, апетиту, головні болі, болі в животі, загострення хронічних хвороб; 

*Відсутність емпатії до себе та до інших;

*Нетерпимість у  емоційних реакціях до інших;

* Імпульсивність, дратівливість, конфліктність (що теж є ознакою хронічного стресу); 

*Тілесні болі, причин яких лікарі не знаходять; 

*Низька або відсутня рефлексія стосовно свого стану і почуттів до отримувачів послуг. 

Дуже важливою профілактикою вигорання, втоми від співчуття є супервізія та навчання, яке запобігає різним автоматичним реакціям. За результатами різних дослідників різних років, фахівці, які вчаться і регулярно відвідують супервізію, менше вигорають і краще управляють стресорами. 

Безперечно, позитивний вплив на ментальне здоров’я має робота із фахівцем, власна терапія чи періодичні консультації. 

Також важливо мати план турботи про себе.

І третє- це формування чітких звичок і ритуалів переходу з робочого середовища в домашнє і особисте, управління увагою у процесах зміни своїх его-станів із я-працівник на я-особистість.

У лікарів звичною рутиною в кінці робочого дня є зняти білий халат і повісити його в кабінеті. Для інших професій може бути щось інше. Наприклад, полити квіти в кабінеті перед виходом або замкнути ключем двері (подумки залишаючи всі робочі питання і закриваючи їх таким чином) або це може бути щось персональне, своє. Головне, щоб це мало значення особисто для вас. 

Ольга Лазаренко